Кілька місяців назад у сіроватому житті нашої родини з’явилася яскрава барва. Одного дощового дня до нас в гості завітав татків брат, який вже давно обіцяв привезти нам цуценятко, але ніяк не привозив. І от він приїхав, а в руках у нього нічого не має! Я вже приготувалася розчаровуватись, аж тут дядя достає з кармана якесь крихітне створіння. Цим створінням виявився обіцяне собача! Ото радості було, що у мене, що в батьків! Які тільки прізвиська ми песику не вигадували, а все ж вирішили назвати в честь нашого старого, без вісти пропавшого собаки - Боською. Милий цуцик ніколи не давав нам сумувати: спочатку ледь ходив своїми маленькими слабкими ніжками (він був схожий на колобка з лапками), а потім вже ганяв по хаті, як вжаляний, кусав нам ноги. А коли він зміцнів, трохи виріс ми відправили його в доросле життя: на двір. Минали тижні, і Боська почав відчувати себе господаром на подвір’ї: розтягував взуття по всьому дворі, гавкав на всіх перехожих...
Коли ставало сумно, варто було лиш поглянути на це повне енергії та сил створіння, як сум кудись зникає.
Не бійтеся впускати в своє життя інших, хай навіть звичайну собачку, вона точно вас не образить. Ви відчуєте себе потрібним і любимим і тоді побачте: життя покращиться!
Немає коментарів:
Дописати коментар