четвер, 13 жовтня 2011 р.

Мої роздуми над новелою І. Франка «Сойчине крило»


Тільки починаючи читати, я звернула увагу на те, як сильно оповідач замкнувся в собі. За його словами, він уже 3 роки «святкує» Новий рік по-своєму. В його розумінні гучні гулянки – це не те, що йому потрібне, бо йому подобається насолоджуватися самотністю. Сталеві двері, якими Хома-Массіно зачинив своє серце не впускали туди нікого.
     На протязі всього твору ми дізнаємося з листа про минуле, проведене Хомою і Манею разом в лісі і про минуле Мані, тільки вже без Хоми-Массіно. В цей же час ми спостерігаємо, як поволі відчиняється серце Хоми, як змінюються його думки та ставлення до Мані та її листа.
     Чесно кажучи, мене вразила важка доля Марії. Я співпереживала разом з нею і співчувала їй. Хоча, з іншого боку, це ж було її рішення – втекти від справді коханого чоловіка, з дому, з тихої сторони в невідомий їй, бурхливий і жорстокий світ. Так, вона не знала, ким був справді Генрись, але це вона так вирішила. Якщо чесно, то я не зрозуміла її мотивів. Адже, якщо за її словами, Хома не зміг її втримати, то хіба вона сама, так сильно кохаючи, не мала б триматися за своє кохання, боротися за нього, а не тікати з малознайомим парубком світ за очі? Ще там промайнув такий факт – в Генрися ніби була добра, забезпечена сім’я. То невже її переконав його статус і статки?
      Я не засуджую Маню, просто в деяких моментах я її не зовсім розумію. І ще я її не засуджую тому, що кожен може оступитися, зробити помилку, просто для неї ця помилка стала фатальною. А може це була й не помилка: може це було випробуванням для неї, для Хоми і для їх кохання, яке не зважаючи на все, не згасло…

субота, 1 жовтня 2011 р.

На порозі дорослого життя

11 клас - це завжди хвилювання. "Стандартні переживання" доповнюються для мене ще й проблемою вибору майбутньої професії, а отже й ВНЗ, до якого буду вступати. Всі профорієнтаційні тести мені вказують на якісь творчі професії або професії, де треба багато спілкуватися з людьми чи дітьми.  А я не впевнена, що в мене достатньо яскрава фантазія, що стати відомим дизайнером чи архітектором, наприклад. Та й комунікабельною я б себе не назвала, тож робота вчителем чи менеджером мені не світись. А що тоді світись, коли про інші професії я й слухати не хочу? От на такому я роздоріжжі, не знaю куди звернути, що обрати... 

Розчарування...

Як я вже писала, я вболіваю і вірю в ФК "Динамо Київ", завжди захищаю їх від брата і тата, які постійно критикують гру улюбленої команди. Але після деяких матчів я дивуюся незграбності і незмозі попасти по воротах суперника, коли мають безліч нагод. Так власне й було в останньому їх матчі у Лізі Європи проти, здавалося б, слабкої команди. Я вже й сама починаю нарікати на улюблену команду, але поки що подумки. "Динамо" і так вже втратило свій престиж і свою колись неперевершену гру, та на жаль вони продовжують в тому ж дусі. Так боляче спостерігати за цим... Але що я вдію? Все залежить від них.

Ходячий позитив

Кілька місяців назад у сіроватому житті нашої родини з’явилася яскрава барва. Одного дощового дня до нас в гості завітав татків брат, який вже давно обіцяв привезти нам цуценятко, але ніяк не привозив. І от він приїхав, а в руках у нього нічого не має! Я вже приготувалася розчаровуватись, аж тут дядя достає з кармана якесь крихітне створіння. Цим створінням виявився обіцяне собача! Ото радості було, що у мене, що в батьків! Які тільки прізвиська ми песику не вигадували, а все ж вирішили назвати в честь нашого старого, без вісти пропавшого собаки - Боською. Милий цуцик ніколи не давав нам сумувати: спочатку ледь ходив своїми маленькими слабкими ніжками (він був схожий на колобка з лапками), а потім вже ганяв по хаті, як вжаляний, кусав нам ноги. А коли він зміцнів, трохи виріс ми відправили його в доросле життя: на двір. Минали тижні, і Боська почав відчувати себе господаром на подвір’ї: розтягував взуття по всьому дворі, гавкав на всіх перехожих...
Коли ставало сумно, варто було лиш поглянути на це повне енергії та сил створіння, як сум кудись зникає.
Не бійтеся впускати в своє життя інших, хай навіть звичайну собачку, вона точно вас не образить. Ви відчуєте себе потрібним і любимим і тоді побачте: життя покращиться!


неділя, 25 вересня 2011 р.

Фанатка

Ніколи не розуміла футбольних фанів: що може бути цікавого у футбольному матчі? Моя краща подруга уже років три як вболіває за улюблену команду, правда на протязі цих років команди у неї змінювалися: від МЮ до Барселони. Ну ніяк я її не розуміла: що там дивитися. Але, як-то кажуть: "Не зарікайся". Минулої зими я почала принципово вболівіти за українські клуби в Європейських чемпіонатах. І якось це пішло-поїхало: почала цікавитись новинами спрорту, виділила собі улюблену українську команду - Динамо Київ, хоч спочатку була прихильнішою до Шахтаря. Потім щей купила комп’ютерну гру PES 2011.
Тепер жити не можу без футболу. Вірю, що колись моя улюблена команда відновить свою славну форму і доведе всім, що здатна на багато премог. Ну, може я й трохи перебільшила, але в основному - правда.

Вибухова знахідка

Наша славна школа має "вигідне" географічне положення: зразу біля кладовища... В нас взагалі цікаве розміщення будівель, а особливо цих: спочатку йде дитсадок, потім - школа, а потім - кладовище. Мовляв, ростіть, учіться і ... Ну, не будемо про це. Що думали собі будівельники школи я не знаю, але маємо те, що маємо. Так-от, тиждень назад напередодні похорону копали яму для труни і на відстані 20 см. натрапили на гранату з часів Другої Світової. Граната ця ще з чекою. Вчитель ДПЮ каже, що якби копачі попали лопатою по гранаті, то осколки долетіли б до шкільного подвір’я, а від копачів мало б що залишилось...Страшно пощастило. Тож, на кладовищі цілий день орудували МНС-ники. Слава Богу все обійшлося без жертв.

Футуризм ХХ ст...

Недавно по укр. літ. проходили письменників футуристів, а саме - Михаль Семенко. Його вірш "Місто" мене вразив до глибини душі:

"Осте сте
бі бо
бу
візники – люди
трамваї – люди
автомобілібілі
бігорух рухобіги
рухливобіги
berceus kapy
селі
елі
лілі
пути велетні
диму сталь
палять
пах
пахка
пахітоска
дим синій
чорний ди
м
пускають
БЕНЗІН
чаду жить
чаду благать
кохать кахикать
життєдать
життєрух
життєбе
нзін
авто
трам."

От де тут хоч краплина смислу?
Хм, стільки класних поетів викинули з шкільної програми, а цих... футуристів вводять. Куди ці складачі програм дивляться, блін?! Зла на них не вистачає!